Першою яскравою спробою працювати “на майбутнє” в українській політиці є кампанія Юлії Тимошенко з сотнями тисяч зошитів та щоденників, що в  2007 - 2010 роках наповнили школи всіх регіонів України.

Зображення лідерки Батьківщини, в образі байкера, чи приурочена до 2010 “Тигрюля” - залишаються культовими та згадуються з посмішкою мільйонів тогочасних школярів.   

Коли соціальний стрій руйнується - образ і символізм лідера теж зникає. І залишається тільки прив’язка до минулого, що закріплює за політиком клеймо “старого обличчя”. Так експеримент Тимошенко зазнав краху після Революції гідності. Бо посмішка зі згадкою образу політикині з косою - не дорівнює голосу за неї. Це показують результати президентських виборів 2019 року, де серед електорального ядра лідерки частка молоді (19-29 років) всього 6%.

Тож чи варті були мільйони витрачені на агітацію самої впізнаваності, без електоральної підтримки молоді?